Чому німецькі глядачі шоковані фільмом Лонзниці "Донбас"

"Ви на Донбас?" - питає чоловік у групи людей, і це виглядає так, наче тут, посеред німецького міста Кельна, очікують маршрутку на схід України. Але це не так. Невелика група людей зібралася перед входом до артхаусного кінотеатру, де відбувався перший у місті показ фільму "Донбас" українського режисера Сергія Лозниці. Фільм вже отримав премію за кращу режисуру на Каннському фестивалі і був висунутий національним претендентом на "Оскар" від України в номінації "Кращий іноземний фільм".

Нині ж стартував показ Донбасу в Німеччині. В Кельні стрічку показали у невеликій, проте майже заповненій залі на тридцять людей, більшість з яких вихідці з України. Серед глядачів були і німці, хоча на трагікомедію вони реагували не так емоційно, як українці в залі. Частково це, ймовірно, пов'язано із тим, що німецькі субтитри не до кінця точно передавали забарвлення мови, зокрема й того, як каже сам режисер, "донбаського" колориту, який він хотів показати у фільмі. Інша причина емоційнішої реакції української частини публіки, йморівно, пов'язана ще і з тим, що вона більш знайома з тією реальністю, яку показували на екрані. Однак фільм все одно не пройшов повз них. "Цей фільм шокує реальністю, адже все це не придумано, а реальна ситуація, і саме це жахливо. Огидно те, що така ситуація відбувається не тільки на екрані, але і у житті. Я наче побував в Україні, у зоні війни, через цей фільм", - говорить один з глядачів Віктор Моза, який має пращурів з України.

І дійсно - події у фільмі здебільшого взяті з життя, з реальних подій. Це і обстріл блокпосту українських військових під Волновахою 2015 року, внаслідок якого загинули цивільні, це абсурдне і фарсове, а подекуди й огидне весілля бійців сепаратистів з комічними прізвищами і прізвиськами, і групові тортури над добровольцем української армії, прив'язаним до стовпа з українським прапором на підконтрольній сепаратистам території Донбасу. "Найбільше мене шокувала, авжеж, саме ця сцена", - розповідає інший німецький глядач Ларс Кларенбах. Він давно стежить за подіями в Україні, ще з часів так званої Помаранчевої революції 2004 року, але те, що він побачив в кіно "Донбас", здалося йому більш реалістичним, ніж телевізійні сюжети. "Таких сцен я, звісно, не бачив в новинах. Мене вразило життя людей на окупованій частині (Донбасу. - Ред.). Деякими місцями нормальне, деякими - божевільне і абсурдне. Зі скількома проблемами і насиллям люди там щодня зіштовхуються", - додає Кларенбах.

Попри подекуди дуже жорстокі сцени, сповнені насильства, смутку і болю, кіно не вибиває сльозу, а навпаки - змушує подекуди сміятися над настільки знайомими темами і діалогами, іноді сюрреалістичними, фарсовими, але водночас не перебільшеними, а реальними. А потім черговий раптовий вибух повертає глядача у світ реальності і нагадує, що це війна - це не комедія. І в залі настає цілковита тиша. "Мені дуже сумно не тільки за Україну, а і за людство, якщо чесно. Я сподіваюсь, що колись ми це переростемо", - ледь стримує сльози українка Арина, яку приголомшила жорстокість простих людей, а не лише бойовиків, показаних у фільмі. Не розуміє таку жорстокість і німець Крістіан Герман: "Треба дуже багато подумати, як цю країну знову зробити єдиною".

Із подібними думками кінотеатр залишали більшість німецьких глядачів у Кельні, яких зачепив фільм. І це, на думку українки Уляни Деркач, вже перемога для України. "Біля мене сиділи двоє німців і активно обговорювали фільм. Вони пішли додому з більшою кількістю запитань, ніж я. Мене це навіть потішило, тому що українці цікавляться тематикою війни в Україні. А німці з часом починають не те що забувати, але якось не так широко ця тематика висвітлюється в медіа. Якщо ці люди щонайменше подивляться, що відбувається в Україні, зацікавляться і розкажуть сусідам, то фільм вже виконав свою місію", - каже вона.

Показ фільму "Донбас" триватиме до 5 вересня включно у кінотеатрах майже всіх регіонів Німеччини.